Агресія Російської Федерації проти України вже принесла безліч руйнувань та численні жертви серед цивільного населення. Щодня російські солдати та їхнє керівництво вчиняють численні воєнні злочини, серйозно порушуючи норми міжнародного гуманітарного права та прав людини. Такі діяння не повинні залишитися непокараними, оскільки вони посягають на найважливіші людські та цивілізаційні цінності. Україні не «пощастило» поповнити список країн, яким доводилось проходити через виклик повномасштабної війни, а відтак і здійснювати правосуддя над тими злочинами, які вчиняються в контексті збройного конфлікту. Досвід цих країн показує, що покарати воєнних злочинців – це далеко не легке завдання, з яким не завжди національні механізми держави можуть впоратись без допомоги з боку міжнародної спільноти, громадянського суспільства тощо.

Наше дослідження має на меті проаналізувати досвід країн, які зіштовхнулися з проблемою притягнення до відповідальності винних за вчинення воєнних злочинів. Такий аналіз дозволить виокремити проблеми, з якими зіштовхнулась їх національна судова система під час розгляду справ щодо воєнних злочинів, а також ті кроки та дії, які допомогли країнам їх подолати та забезпечити ефективну модель судочинства або ж навпаки перешкоджали цьому.

Цей досвід можна врахувати для пошуку оптимальної для України моделі судочинства.

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю Фундації DEJURE і за жодних обставин не може вважатися таким, що відображає позицію Європейського Союзу.