Чи часто Вам доводилось чути подібне порівняння щодо суддів, адвокатів чи прокурорів? Як правило, на їхню освіту і професійну підготовку не надто звертають увагу. А проте саме від їхньої професійності залежить наша свобода, гарантування наших прав, а також захист нашої Конституції, тобто існування України як держави, яка має поважати гідність людини і служити людині.

В розвинених країнах юристи і лікарі належать до так званих «регульованих професій». Це означає, що з огляду на специфіку професійної діяльності, а саме – безпосередній вплив на найважливіші аспекти життя людини, держава має приділяти особливу увагу підготовці фахівців за такими спеціальностями. Тому до здобуття вищої юридичної освіти (як і до здобуття медичної освіти) вимоги зазвичай є дуже високими.

Це призводить до того, що вступати на юридичні і медичні факультети складно, навчання в таких школах теж складне і дуже дороге, закінчити навчання і здобути диплом вдається далеко не всім, однак потрапивши в професію, такі фахівці стають вкрай поважними членами своїх суспільств.

Професійні спільноти водночас теж дуже дбають про репутацію свого «цеху», тому мають право позбавляти негідних чи непрофесійних осіб доступу до професії (наприклад, шляхом надання ліцензій). Відтак бути лікарем, суддею чи адвокатом в Німеччині, Великій Британії чи Сполучених Штатах Америки – означає дуже багато. Це підтверджується стабільно високим рівнем довіри до таких професій у відповідних країнах.

В Україні рівень довіри до суду стабільно низький. А честь професії юриста на фоні «плівок Вовка», «заслуженого юриста Портнова» та «академіка Ківалова», щонайменше звучить саркастично або ж так і залишається «теорією» з підручника, що дуже далека від реального життя.

Постає логічне запитання: звідки беруться такі фахівці-юристи? І чи зміна поколінь матиме бодай якийсь позитивний вплив на цю ситуацію?

Наші судді, адвокати і прокурори – це випускники наших юридичних шкіл. Часом ці люди також мають наукові ступені і навіть державні нагороди. І якщо подивитись на другий бік монети, тобто на підготовку цих фахівців в українських юридичних школах, можна зрозуміти, що юридична освіта – це «незоране поле» для реформ.

Приміром, не секрет, що диплом юриста у більшості випадків не гарантує працевлаштування за фахом, адже юридичних факультетів, інститутів та університетів набагато більше, ніж це потрібно для ринку праці, згідно з даними дослідження ОБСЄ. Що вже казати про юристів-випускників коледжів? В Україні юристів випускають не лише заклади вищої освіти, але і заклади фахової передвищої освіти. Престижність юридичної освіти відтак глибоко знецінена навіть попри те, що юридична освіта все ж залишається однією з найдорожчих спеціальностей.

Масовість юридичної освіти неминуче відбивається на якості підготовки фахівців. Більшість закладів, які готують юристів, не можуть і ніколи не зможуть забезпечити належну якість освіти. Тому якщо ми хочемо, щоби судді, адвокати і прокурори в Україні були професійними, слід визнати, що більшість юридичних факультетів мають припинити свою діяльність. Натомість сильні юридичні школи мають нарешті отримувати достатню кількість ресурсів для підготовки фахівців високого рівня.

Водночас професійна підготовка юриста – це не лише здобуття певних знань і навичок. Це зростання з усвідомленням місії професії – захищати права людини та утверджувати верховенство права. Юристу недостатньо лише знати право. Юрист має чітко усвідомлювати межу добра і зла в своїй професійній діяльності, і лише тоді суспільство довірятиме своїм суддям, адвокатам і прокурорам.

Якщо студент юридичної школи зростає в умовах корупції або суворого підпорядкування, як, наприклад, в юридичних школах системи МВС, то чи стане він незалежним суддею, адвокатом чи прокурором? Чи не погодиться на пропозицію голови суду «порадитись» щодо майбутнього рішення? Чи відмовиться від пропозиції клієнта занести судді хабар? Звісно, кожне таке рішення є особистим вибором та особистою відповідальністю людини. Однак, дослідження свідчать про те, що атмосфера, в якій формується особистість, має значний вплив на її подальше професійне життя.

Професія юриста сприймається, в першу чергу, як можливість заробляти великі гроші, а не як прагнення своєю працею захищати права людини та утверджувати верховенство права. Відтак мотивовані та успішні випускники юридичних шкіл поповнюють лави юридичних фірм, які обслуговують приватних клієнтів. Натомість робота прокурором чи суддею розглядається як менш приваблива і менш престижна.

Безперечно, юридичні школи, які існують насамперед задля того, щоб держава могла забезпечувати функцію правосуддя, і які отримують фінансові ресурси від держави, мали би формувати відповідні ціннісні орієнтири і мотивацію своїх студентів. Однак наразі «маємо те, що маємо».

Тому без реформи юридичної освіти навряд чи варто сподіватись на ефективну судову реформу та на побудову інституцій, яким довірятиме наше суспільство. Але цей шлях, як і будь-які серйозні інституційні зміни, нелегкий і доволі тривалий. Та без нього ми будемо приречені на реплікацію вад нинішньої системи, на постійне ходіння по колу і поступову деградацію, чого вочевидь ніхто із нас свідомо не прагне.