КИРИЛО БОЧАРОВ
07 ТРАВНЯ 2020 РОКУ
07 ТРАВНЯ 2020 РОКУ
Позов в інтересах публічного порядку vs свавілля держави
Знищення цінних історичних пам'яток, заборона мирного зібрання, вирубка заповідного лісу чи протиправне призначення на посаду – за цими порушеннями часто стоять рішення державних органів або їх посадових осіб. Такі протиправні вчинки з боку держави відкривають двері сваволі та завдають шкоди суспільству. Проте боротись з ними на практиці доволі непросто. Один з найдієвіших способів – оскаржити протиправне рішення до суду.
Однак є одне "але". У багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, для подання позову необхідно довести, що таке рішення шкодить безпосередньо твоїм правам. Якщо ти не живеш в історичному будинку, який незаконно дозволили знести, або не маєш відношення до лісу, який дозволили знищити, суд просто відмовиться розглядати твій позов. З цією проблемою стикаються багато громадських організацій, які борються зі свавіллям публічної влади. Можливість подати позов в інтересах всього суспільства або інших людей, які не є членами такої організації, – для них часто закрита.
Доктрина actio popularis (з лат. - "суспільна дія") пропонує зовсім інший погляд на ситуацію. Вона походить з римського права і надає право кожному звернутися до суду в інтересах всього суспільства, або будь-якої іншої особи, навіть якщо права позивача при цьому порушені не були. Це так званий позов в інтересах публічного порядку і в його основі лежить переконання, що для суду немає значення, хто саме до нього звернувся. Важливий лише сам факт неправомірності дій представників держави. Завданням суду є розгляд цієї справи і припинення порушення, якщо воно мало місце.
Однак є одне "але". У багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, для подання позову необхідно довести, що таке рішення шкодить безпосередньо твоїм правам. Якщо ти не живеш в історичному будинку, який незаконно дозволили знести, або не маєш відношення до лісу, який дозволили знищити, суд просто відмовиться розглядати твій позов. З цією проблемою стикаються багато громадських організацій, які борються зі свавіллям публічної влади. Можливість подати позов в інтересах всього суспільства або інших людей, які не є членами такої організації, – для них часто закрита.
Доктрина actio popularis (з лат. - "суспільна дія") пропонує зовсім інший погляд на ситуацію. Вона походить з римського права і надає право кожному звернутися до суду в інтересах всього суспільства, або будь-якої іншої особи, навіть якщо права позивача при цьому порушені не були. Це так званий позов в інтересах публічного порядку і в його основі лежить переконання, що для суду немає значення, хто саме до нього звернувся. Важливий лише сам факт неправомірності дій представників держави. Завданням суду є розгляд цієї справи і припинення порушення, якщо воно мало місце.
Actio popularis в українському законодавстві та судовій практиці
Кодекс адміністративного судочинства України (КАСУ), передбачає, що право на звернення до суду з оскарженням дії держави має лише особа, чиї права безпосередньо порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Більше того, в позовній заяві необхідно обґрунтувати порушення прав позивача або застосування до нього нормативно-правового акту, чи належність до правовідносин, у яких застосовується оскаржений акт. Таким чином КАСУ прямо не дозволяє подавати позови в інтересах публічного порядку.
Нещодавно Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду (КАС) в ухвалі від 13.02.2020 прямо зазначив: «чинне законодавство не передбачає можливості подання позову в «інтересах правопорядку», «в інтересах суспільства», який відомий у теорії права як «actio popularis» і закрив провадження у справі. У ній позивач оскаржував виступ Президента України, в якому останній заявив, що норма Конституції про те, що земля є об'єктом власності Українського народу на практиці є обманом, адже держава не надала українцям можливості бути повноцінними власниками землі та розпоряджатися нею.
Також КАС та Велика Палата Верховного Суду послідовно відмовилися розглядати законність призначення Андрія Богдана Головою Адміністрації Президента України всупереч положенням Закону «Про очищення влади». Суди аргументували свої рішення тим, що оскільки позивач не є учасником правовідносин з призначення Богдана Главою Адміністрації Президента України, то указ про його призначення на посаду не породжує для позивача права на звернення до суду з адміністративним позовом.
Схожою є справа щодо оскарження призначення Павла Жебрівського аудитором НАБУ. У ній три громадські організації оскаржили це призначення, оскільки його досвід не відповідав передбаченим законом вимогам. КАС та Велика Палата Верховного Суду так само вирішили, що оскільки позивачі не є учасниками правовідносин, передбачених в оскаржуваному указі Президента, то, як акт індивідуальної дії, такий указ не надає права на звернення до суду з адміністративним позовом. При цьому Велика Палата зазначила, що, оскаржити в суді акти індивідуальної дії можуть лише їхні адресати, тобто суб'єкти, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов'язки. Така практика створює ситуацію, в якій оскаржити незаконні кадрові призначення Президента чи інших органів державної влади може лише особа, яку власне призначили. Ця ситуація є абсурдною і недопустимою в демократичному суспільстві, адже позбавляє можливості контролювати кадрову політику влади.
Проєкт «Наші гроші» виявив цікавий приклад застосування actio popularis для узаконення незаконного будівництва. Так, громадська організація «Європейський закон і порядок» подавала позови про скасування дозволів на будівництва, до яких не мала жодного стосунку. Окружний адміністративний суд міста Києва (ОАСК) прогнозовано відмовляв в розгляді справ, однак зазначав у рішеннях, що будівництва є правомірними. Завдяки такій схемі вдалося легалізувати декілька скандальних забудов у столиці.
Проте існує тип порушень, щодо яких можливо подати позов в інтересах публічного порядку. Ще в 1999 році Україна ратифікувала Орхуську конвенцію. Вона гарантує доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства. При цьому Конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2018 застосувала положення Конвенції і дозволила громадській організації оскаржити діяльність дельфінарію в Трускавці, в якому використовувалися тварини, занесені до Червоної книги. Суд зазначив, що положення Орхуської конвенції треба тлумачити так, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і шляхом участі представника громадськості, яким у цьому випадку є громадська організація.
Таким чином, як українське законодавство, так і судова практика загалом не дозволяють подавати actio popularis. Єдиний виняток – застосування Орхуської конвенції, яка стосується екологічних прав громадян. Більше того, на думку Великої Палати Верховного Суду, оскаржити кадрові призначення того ж Президента може лише та особа, яку призначили. Це позбавляє громадськість важелів контролю за кадровою політикою державних органів та створює простір для сваволі.
Нещодавно Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду (КАС) в ухвалі від 13.02.2020 прямо зазначив: «чинне законодавство не передбачає можливості подання позову в «інтересах правопорядку», «в інтересах суспільства», який відомий у теорії права як «actio popularis» і закрив провадження у справі. У ній позивач оскаржував виступ Президента України, в якому останній заявив, що норма Конституції про те, що земля є об'єктом власності Українського народу на практиці є обманом, адже держава не надала українцям можливості бути повноцінними власниками землі та розпоряджатися нею.
Також КАС та Велика Палата Верховного Суду послідовно відмовилися розглядати законність призначення Андрія Богдана Головою Адміністрації Президента України всупереч положенням Закону «Про очищення влади». Суди аргументували свої рішення тим, що оскільки позивач не є учасником правовідносин з призначення Богдана Главою Адміністрації Президента України, то указ про його призначення на посаду не породжує для позивача права на звернення до суду з адміністративним позовом.
Схожою є справа щодо оскарження призначення Павла Жебрівського аудитором НАБУ. У ній три громадські організації оскаржили це призначення, оскільки його досвід не відповідав передбаченим законом вимогам. КАС та Велика Палата Верховного Суду так само вирішили, що оскільки позивачі не є учасниками правовідносин, передбачених в оскаржуваному указі Президента, то, як акт індивідуальної дії, такий указ не надає права на звернення до суду з адміністративним позовом. При цьому Велика Палата зазначила, що, оскаржити в суді акти індивідуальної дії можуть лише їхні адресати, тобто суб'єкти, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов'язки. Така практика створює ситуацію, в якій оскаржити незаконні кадрові призначення Президента чи інших органів державної влади може лише особа, яку власне призначили. Ця ситуація є абсурдною і недопустимою в демократичному суспільстві, адже позбавляє можливості контролювати кадрову політику влади.
Проєкт «Наші гроші» виявив цікавий приклад застосування actio popularis для узаконення незаконного будівництва. Так, громадська організація «Європейський закон і порядок» подавала позови про скасування дозволів на будівництва, до яких не мала жодного стосунку. Окружний адміністративний суд міста Києва (ОАСК) прогнозовано відмовляв в розгляді справ, однак зазначав у рішеннях, що будівництва є правомірними. Завдяки такій схемі вдалося легалізувати декілька скандальних забудов у столиці.
Проте існує тип порушень, щодо яких можливо подати позов в інтересах публічного порядку. Ще в 1999 році Україна ратифікувала Орхуську конвенцію. Вона гарантує доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства. При цьому Конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2018 застосувала положення Конвенції і дозволила громадській організації оскаржити діяльність дельфінарію в Трускавці, в якому використовувалися тварини, занесені до Червоної книги. Суд зазначив, що положення Орхуської конвенції треба тлумачити так, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і шляхом участі представника громадськості, яким у цьому випадку є громадська організація.
Таким чином, як українське законодавство, так і судова практика загалом не дозволяють подавати actio popularis. Єдиний виняток – застосування Орхуської конвенції, яка стосується екологічних прав громадян. Більше того, на думку Великої Палати Верховного Суду, оскаржити кадрові призначення того ж Президента може лише та особа, яку призначили. Це позбавляє громадськість важелів контролю за кадровою політикою державних органів та створює простір для сваволі.
Спроби запровадження actio popularis в Україні
У Верховній Раді попереднього скликання був зареєстрований проєкт закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо групових позовів про захист прав споживачів, права на безпечне для життя та здоров'я навколишнє природне середовище». Законопроєктом пропонувалося дозволити подання групового позову з метою захисту прав споживачів та права на безпечне навколишнє природне середовище. Подавати його могли б як фізичні особи, так і громадські організації. Причому останні могли звертатися щодо захисту прав осіб, які не є членами організації.
Така ініціатива була більше спрямована на ситуації заподіяння шкоди великій кількості осіб і подальшого розгляду позовів кожного постраждалого про компенсацію. Громадська організація або громадянин в такій ситуації були б позивачами від імені всіх постраждалих і замість десятків або сотень судових проваджень було б одне. Це дозволило б значно розвантажити і без того перевантажені українські суди.
Законопроєкт пропонував зміни передусім до Цивільного процесуального кодексу, тоді як жодних змін не передбачалося до КАСУ, який регламентує порядок оскарження рішень державних органів та їх посадових осіб. Таким чином, навіть у разі прийняття такого проєкту закону, говорити про запровадження в Україні actio popularis було б передчасно.
Проте, законопроєктом запропоноване регулювання взаємодії між позивачем-ініціатором (організацією, що подала позов) та постраждалими особами, визначено процесуальні права таких осіб. Ці напрацювання варто використати в разі впровадження actio popularis в Україні.
Оскільки згаданий законопроєкт не був прийнятий попереднім складом Верховної Ради, з початком роботи нового скликання він був автоматично відкликаний.
Така ініціатива була більше спрямована на ситуації заподіяння шкоди великій кількості осіб і подальшого розгляду позовів кожного постраждалого про компенсацію. Громадська організація або громадянин в такій ситуації були б позивачами від імені всіх постраждалих і замість десятків або сотень судових проваджень було б одне. Це дозволило б значно розвантажити і без того перевантажені українські суди.
Законопроєкт пропонував зміни передусім до Цивільного процесуального кодексу, тоді як жодних змін не передбачалося до КАСУ, який регламентує порядок оскарження рішень державних органів та їх посадових осіб. Таким чином, навіть у разі прийняття такого проєкту закону, говорити про запровадження в Україні actio popularis було б передчасно.
Проте, законопроєктом запропоноване регулювання взаємодії між позивачем-ініціатором (організацією, що подала позов) та постраждалими особами, визначено процесуальні права таких осіб. Ці напрацювання варто використати в разі впровадження actio popularis в Україні.
Оскільки згаданий законопроєкт не був прийнятий попереднім складом Верховної Ради, з початком роботи нового скликання він був автоматично відкликаний.
Світовий досвід застосування actio popularis
У деяких країнах позов в інтересах публічного порядку передбачений конституцією. Так, основний закон Португалії гарантує actio popularis як право будь-якої особи на судовий захист публічних інтересів, зокрема щодо громадського здоров'я, прав споживачів, збереження природи, культурної спадщини тощо. Закони країни деталізують цю норму як можливість кожного оскаржити адміністративний акт у суді, незалежно від того, чи стосується він скаржника.
Конституція Колумбії надає право кожному подавати позови щодо захисту "колективного права". Схожі положення містять конституції Коста-Рики, Перу, Чилі та Уганди.
До 2012 року конституція Угорщини надавала право будь-якій особі звернутися до Конституційного Суду для перевірки закону на відповідність конституції. Зокрема, завдяки такому механізму в країні скасували смертну кару та кримінальне покарання за критику посадовців. Проте Венеційська комісія рекомендувала Угорщині змінити цю процедуру, оскільки повна відкритість вела до перевантаження Суду, до якого щорічно надходило 1600 скарг на конституційність законів. Комісія запропонувала встановити своєрідний фільтр у вигляді омбудсмена, який зміг би відсіювати частину скарг. Прийнята в 2012 році нова редакція конституції країни вже не містила положень щодо actio popularis. З одного боку, це дозволило значно зменшити навантаження на Конституційний Суд, проте громадяни втратили дієвий механізм для захисту публічних інтересів.
Цікавим є приклад Аргентини, де розвиток actio popularis пов'язаний з діяльністю еко-активіста, професора права Університету Буенос-Айреса, Альберто Каттана. Свої позови щодо захисту довкілля він обґрунтував положенням римського права, за якими як громадянин він мав обов'язок захищати публічний інтерес. При цьому Каттан особисто не мав стосунку до природи, яку намагався захистити. У 80-тих роках ХХ століття правозахисник добився скасування дозволу полювати на дельфінів, які належали до виду, що вимирає, та примусив владу заборонити всю рекламу цигарок в Аргентині. Йому навіть вдалось вберегти від руйнування цінну історичну будівлю в Буенос-Айресі. Схожим чином добилися права захищати публічний інтерес в суді природоохоронні групи в Бразилії.
У Сполучених Штатах Америки довгий час панував підхід, за яким для оскарження в суді рішень федеральних органів влади було достатньо фактичної шкоди, без необхідності доводити своє визначене право на звернення до суду. Наприклад, для природоохоронних груп достатньою підставою для подання позову була "естетична шкода" від вирубки лісу. На початку 90-тих років ХХ століття проти цієї практики активно виступив суддя Верховного Суду Антонін Скалія. Зважаючи на думку більшості суддів у справі Lujan v. National Wildlife Federation, він ухвалив рішення, за яким особа може звернутися до суду лише якщо безпосередньо відвідувала місце, якому, на її думку, завдається шкода. У подальшому суддя переконав більшість інших суддів встановити, що мало таке місце відвідати, необхідно довести плани повернутися до нього в майбутньому й надати відповідні докази.
У багатьох країнах право на подання позову в інтересах публічного порядку мають лише природоохоронні організації. Такий підхід панує в Італії та деяких землях Німеччини. У Нідерландах, в свою чергу, кожен може взяти участь в консультаціях з представниками влади під час прийняття ними рішення. Далі - кожен, хто подав заперечення під час консультацій, має право оскаржити це рішення до суду.
У Хорватії анти-дискримінаційний закон дозволяє організаціям подавати actio popularis в інтересах великої групи осіб, яка зазнала дискримінації. Для цього не потрібно отримувати спеціальний дозвіл постраждалих на подання позову. Також організації не треба доводити своє право на звернення до суду. Для розгляду справи достатньо самого факту дискримінації, наприклад за ознакою національності, чи сексуальної орієнтації.
Схожим чином працює система в Словаччині, де громадські організації можуть звертатися до суду з позовом в інтересах публічного порядку, оскаржуючи порушення права на рівне ставлення. У позові можна попросити суд визнати факт дискримінації, скасувати акти, що дискримінують та зобов'язати порушника відшкодувати шкоду.
Отже, можна виділити дві моделі існування actio popularis у світі: в одних країнах (Португалія, деякі країни Латинської Америки, до 2012 року – Угорщина) кожен може звернутись до суду за захистом публічного інтересу, в інших (Італія, деякі землі Німеччини, Хорватія, Словаччина) – таким правом наділені лише певні види громадських організацій. Також цікавим є закріплення цієї доктрини в правовій системі. Actio popularis може передбачатися конституцією (Португалія), законом (Хорватія) або судовою практикою (Аргентина). США є прикладом того як суди навпаки обмежують застосування цієї доктрини. Світовий досвід свідчить, що позов в інтересах публічного порядку є дієвим інструментом боротьби з дискримінацією, шкодою довкіллю чи цінній історичній спадщині. Подаючи його, можна досягти важливих змін для всього суспільства – наприклад, скасувати смертну кару чи заборонити у всій країні рекламу цигарок.
Конституція Колумбії надає право кожному подавати позови щодо захисту "колективного права". Схожі положення містять конституції Коста-Рики, Перу, Чилі та Уганди.
До 2012 року конституція Угорщини надавала право будь-якій особі звернутися до Конституційного Суду для перевірки закону на відповідність конституції. Зокрема, завдяки такому механізму в країні скасували смертну кару та кримінальне покарання за критику посадовців. Проте Венеційська комісія рекомендувала Угорщині змінити цю процедуру, оскільки повна відкритість вела до перевантаження Суду, до якого щорічно надходило 1600 скарг на конституційність законів. Комісія запропонувала встановити своєрідний фільтр у вигляді омбудсмена, який зміг би відсіювати частину скарг. Прийнята в 2012 році нова редакція конституції країни вже не містила положень щодо actio popularis. З одного боку, це дозволило значно зменшити навантаження на Конституційний Суд, проте громадяни втратили дієвий механізм для захисту публічних інтересів.
Цікавим є приклад Аргентини, де розвиток actio popularis пов'язаний з діяльністю еко-активіста, професора права Університету Буенос-Айреса, Альберто Каттана. Свої позови щодо захисту довкілля він обґрунтував положенням римського права, за якими як громадянин він мав обов'язок захищати публічний інтерес. При цьому Каттан особисто не мав стосунку до природи, яку намагався захистити. У 80-тих роках ХХ століття правозахисник добився скасування дозволу полювати на дельфінів, які належали до виду, що вимирає, та примусив владу заборонити всю рекламу цигарок в Аргентині. Йому навіть вдалось вберегти від руйнування цінну історичну будівлю в Буенос-Айресі. Схожим чином добилися права захищати публічний інтерес в суді природоохоронні групи в Бразилії.
У Сполучених Штатах Америки довгий час панував підхід, за яким для оскарження в суді рішень федеральних органів влади було достатньо фактичної шкоди, без необхідності доводити своє визначене право на звернення до суду. Наприклад, для природоохоронних груп достатньою підставою для подання позову була "естетична шкода" від вирубки лісу. На початку 90-тих років ХХ століття проти цієї практики активно виступив суддя Верховного Суду Антонін Скалія. Зважаючи на думку більшості суддів у справі Lujan v. National Wildlife Federation, він ухвалив рішення, за яким особа може звернутися до суду лише якщо безпосередньо відвідувала місце, якому, на її думку, завдається шкода. У подальшому суддя переконав більшість інших суддів встановити, що мало таке місце відвідати, необхідно довести плани повернутися до нього в майбутньому й надати відповідні докази.
У багатьох країнах право на подання позову в інтересах публічного порядку мають лише природоохоронні організації. Такий підхід панує в Італії та деяких землях Німеччини. У Нідерландах, в свою чергу, кожен може взяти участь в консультаціях з представниками влади під час прийняття ними рішення. Далі - кожен, хто подав заперечення під час консультацій, має право оскаржити це рішення до суду.
У Хорватії анти-дискримінаційний закон дозволяє організаціям подавати actio popularis в інтересах великої групи осіб, яка зазнала дискримінації. Для цього не потрібно отримувати спеціальний дозвіл постраждалих на подання позову. Також організації не треба доводити своє право на звернення до суду. Для розгляду справи достатньо самого факту дискримінації, наприклад за ознакою національності, чи сексуальної орієнтації.
Схожим чином працює система в Словаччині, де громадські організації можуть звертатися до суду з позовом в інтересах публічного порядку, оскаржуючи порушення права на рівне ставлення. У позові можна попросити суд визнати факт дискримінації, скасувати акти, що дискримінують та зобов'язати порушника відшкодувати шкоду.
Отже, можна виділити дві моделі існування actio popularis у світі: в одних країнах (Португалія, деякі країни Латинської Америки, до 2012 року – Угорщина) кожен може звернутись до суду за захистом публічного інтересу, в інших (Італія, деякі землі Німеччини, Хорватія, Словаччина) – таким правом наділені лише певні види громадських організацій. Також цікавим є закріплення цієї доктрини в правовій системі. Actio popularis може передбачатися конституцією (Португалія), законом (Хорватія) або судовою практикою (Аргентина). США є прикладом того як суди навпаки обмежують застосування цієї доктрини. Світовий досвід свідчить, що позов в інтересах публічного порядку є дієвим інструментом боротьби з дискримінацією, шкодою довкіллю чи цінній історичній спадщині. Подаючи його, можна досягти важливих змін для всього суспільства – наприклад, скасувати смертну кару чи заборонити у всій країні рекламу цигарок.
Actio popularis в практиці ЄСПЛ та Суду ЄС
Важливо враховувати практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка є частиною українського національного законодавства. Відповідно до неї, звернутися до ЄСПЛ може лише та особа, яка доведе, що прямо постраждала від порушення прав, захищених Європейською конвенцією з прав людини. Таким чином, суд не визнає actio popularis.
Проте, в деяких випадках він робить винятки із загального правила. Так сталось у справі Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania. ЄСПЛ дозволив громадській організації звернутись від імені чоловіка ромського походження з психічною інвалідністю та ВІЛ. Цей чоловік все життя прожив у закладі соціального захисту і помер у лікарні. Суд зазначив, що для захисту найбільш вразливих груп, зокрема осіб, що перебувають у психіатричних закладах чи закладах соціального захисту, без сім'ї та інших представників, необхідно дозволити представництво їхніх інтересів громадською організацією. Схожу гнучкість щодо того, хто саме може звернутися до нього, ЄСПЛ проявив у справах D.H. and Others v. the Czech Republic, Oršuš and Others v. Croatia, Aksu v. Turkey.
Суд Європейського Союзу в своїй практиці зазначає, що це повноваження держав-членів Союзу надавати право громадським організаціям чи певним особам оскаржувати рішення державних органів в інтересах інших осіб. Якщо національне законодавство дозволяє таке звернення, то Суд ЄС так само не буде відмовляти в розгляді справи.
Проте, в деяких випадках він робить винятки із загального правила. Так сталось у справі Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania. ЄСПЛ дозволив громадській організації звернутись від імені чоловіка ромського походження з психічною інвалідністю та ВІЛ. Цей чоловік все життя прожив у закладі соціального захисту і помер у лікарні. Суд зазначив, що для захисту найбільш вразливих груп, зокрема осіб, що перебувають у психіатричних закладах чи закладах соціального захисту, без сім'ї та інших представників, необхідно дозволити представництво їхніх інтересів громадською організацією. Схожу гнучкість щодо того, хто саме може звернутися до нього, ЄСПЛ проявив у справах D.H. and Others v. the Czech Republic, Oršuš and Others v. Croatia, Aksu v. Turkey.
Суд Європейського Союзу в своїй практиці зазначає, що це повноваження держав-членів Союзу надавати право громадським організаціям чи певним особам оскаржувати рішення державних органів в інтересах інших осіб. Якщо національне законодавство дозволяє таке звернення, то Суд ЄС так само не буде відмовляти в розгляді справи.
Необхідність впровадження actio popularis в Україні
Запровадження позовів в інтересах публічного порядку в українських реаліях дозволило би кожному боротися зі свавіллям держави. Ініціативні громадяни та громадські організації отримають дієвий інструмент для скасування протиправних рішень. Зокрема, це вможливить оскарження незаконних призначень, адже чинні законодавство та судова практика не дозволяють цього.
Водночас, існують і ризики. Велика кількість таких позовів здатна перевантажити недоукомплектовані українські суди, як це сталось в Угорщині. Більше того, дехто може навмисно використати цей інструмент для оскарження будь-чого, аби паралізувати діяльність державних органів, або як у випадку із ОАСК - легалізовувати незаконні схеми.
Тому action popularis варто запроваджувати до українського законодавства лише за певних умов. Аби виключити позовний спам, необхідно обмежити коло суб'єктів, які можуть подавати такі позови. Зокрема, визначити, що звертатися можуть лише громадські організації, які тривалий час (наприклад, щонайменше 3 роки) активно захищають права громадян у відповідній сфері та мають необхідну спроможність - певну кількість працівників, офіс тощо.
Такий позов необхідно дозволити подавати в найчуттєвіших до порушень сферах - щодо захисту прав споживачів, права на безпечне навколишнє природне середовище та цінної історичної спадщини, протидії дискримінації, незаконному будівництву та протиправних призначень держслужбовців категорій "А" та "Б".
Водночас, існують і ризики. Велика кількість таких позовів здатна перевантажити недоукомплектовані українські суди, як це сталось в Угорщині. Більше того, дехто може навмисно використати цей інструмент для оскарження будь-чого, аби паралізувати діяльність державних органів, або як у випадку із ОАСК - легалізовувати незаконні схеми.
Тому action popularis варто запроваджувати до українського законодавства лише за певних умов. Аби виключити позовний спам, необхідно обмежити коло суб'єктів, які можуть подавати такі позови. Зокрема, визначити, що звертатися можуть лише громадські організації, які тривалий час (наприклад, щонайменше 3 роки) активно захищають права громадян у відповідній сфері та мають необхідну спроможність - певну кількість працівників, офіс тощо.
Такий позов необхідно дозволити подавати в найчуттєвіших до порушень сферах - щодо захисту прав споживачів, права на безпечне навколишнє природне середовище та цінної історичної спадщини, протидії дискримінації, незаконному будівництву та протиправних призначень держслужбовців категорій "А" та "Б".
Рецензент: Катерина Зарембо, асоційована аналіткиня Центру «Нова Європа»
Аналіз підготовлено в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.
Думки та позиції викладені у аналізі є позицією ГО "Фундація DEJURE" та не обов'язково відображають позицію Посольства Швеції в Україні, Міжнародного фонду «Відродження» та Ініціативи відкритого суспільства для Європи (OSIFE).
Думки та позиції викладені у аналізі є позицією ГО "Фундація DEJURE" та не обов'язково відображають позицію Посольства Швеції в Україні, Міжнародного фонду «Відродження» та Ініціативи відкритого суспільства для Європи (OSIFE).
DJR
Пов'язані матеріали
Контакти
Як нас Підтримати?
Дякуємо за небайдужість, увагу та допомогу!
Для змі
Коректне часткове або повне цитування нашого контенту вітається за умови посилання на Фундацію DEJURE.
Також ви завжди можете звернутись до нас за ексклюзивним коментарем.
Також ви завжди можете звернутись до нас за ексклюзивним коментарем.