«ЧЕСТЬ і НЕ.ЧЕСТЬ тижня» з Іриною Шибою
щочетверга о 22:30 в ефірі 24 каналу

На жаль, не всі представники Феміди готові захищати обвинувачених, особливо коли це призведе до покарання їхніх колег — прокурорів та слідчих.

Адже Дисциплінарний статут прокуратури України передбачає, що винесення суддею виправдувального вироку, скасування запобіжного заходу та інших процесуальних рішень тягне за собою дисциплінарну відповідальність прокурорів. І для уникнення такої ситуації система включає усі механізму впливу, щоб засудити людину — навіть тоді, коли доказів винуватості очевидно не достатньо.

Як наслідок в Україні кількість виправдувальних вироків становить близько 1%. В той час, коли цей показник у країнах ЄС сягає 20—30%.

У квітні цього року колегія суддів Жовтневого районного суду міста Запоріжжя винесла такий рідкісний для україни виправдувальний вирок. Судді Антоненко, Жукова та Стратій розглядали справу молодого чоловіка, якого звинувачували у вбивстві двох осіб. Підсудному загрожувало довічне позбавлення волі.

Чоловік в суді заявив, що нікого не вбивав, що був незаконно затриманий, позбавлений правової допомоги та можливості зателефонувати близьким. Зо його словами, до нього і свідків застосовувалися заходи фізичного й психологічного насильства.

Судді уважно дослідили матеріали справи та прийшли до висновку, що ні свідки, ні інші докази не доводять і не спростовують винуватість саме обвинуваченого чоловіка.

У рішенні суду зазначено, що, згідно з принципом презумпції невинуватості, який діє в Україні, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а головне — на припущеннях. А всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Тож обвинуваченого у вбивстві чоловіка визнали невинуватим.

На жаль, історії багатьох невинних у сфабрикованих справах закінчуються не так оптимістично. Звісно, якщо вони не займають високі посади або самі не є суддями.

Суддя Суворовського районного суду Одеси Андрій Лупенко не лише розглядає кримінальні справи, а й сам уже 7 років сидить на лаві підсудних як обвинувачений.

Ще в жовтні 2012 року співробітники СБУ та Генпрокуратури затримали суддю та приватного адвоката в одному з одеських кафе під час отримання ними останньої частини хабара в розмірі 2500 доларів США. Тоді прес-центр СБУ повідомляв, що «суддя Суворовського районного суду м. Одеса та приватний адвокат вимагали у громадянина 5 тисяч доларів США за те, що суддею буде винесено ухвалу про направлення кримінальної справи до органу досудового слідства на додаткове розслідування».

У жовтні 2015 року Березанський районний суд Миколаївської області засудив суддю Лупенка до 6 років позбавлення волі. Проте апеляція це рішення скасувала через порушення правил підсудності й направила на новий розгляд. До речі, в апеляційній скарзі було зазначено, що суддя Лупенко свою вину повністю визнає.

Оскільки остаточного рішення у кримінальній справі досі немає, Вища кваліфікаційна комісія суддів відмовляється приймати рішення про профпридатність судді. Тому Андрій Лупенко продовжує ходити на роботу і вирішувати долі інших людей, можливо, навіть вимагає за це хабарі.

До речі, нещодавно Вища рада правосуддя дійшла висновку про те, що суддя Лупенко під час розгляду кримінальної справи в 2016 році допустив грубу недбалість та порушив основоположні права людини. За це його суворо покарали — попередженням.

Ми ж нагороджуємо суддю Суворовського районного суду Одеси Андрія Лупенка нашою антипремію «НЕ.ЧЕСТЬ тижня».

Отже, премію «ЧЕСТЬ тижня» отримує суддя Жовтневого районного суду міста Запоріжжя Максим Антоненко, який виніс виправдувальний вирок у справі про вбивство.

Премію «НЕ.ЧЕСТЬ тижня» — суддя Суворовського районного суду Одеси Андрій Лупенко, який визнав, що вимагав хабар у кримінальній справі, але продовжує сам розглядати справи.

До зустрічі наступного тижня!