Примусити розпорядників виконувати свій обов'язок можна шляхом звернення до суду. Судова практика з цього питання поділяється на дві частини:
- справи, де оскаржується відмова надати відкриті дані у відповідь на запит;
- справи, де оскаржується неоприлюднення таких даних на вебсайті органу та Єдиному порталі відкритих даних.
Як і в першій так, і в другій категорії, суди переважно задовольняють вимоги позивачів. Проте, по першій категорії справ судова практика є неоднорідною.
Так, в рішенні у справі № 640/19406/18 Окружний адміністративний суд міста Києва (ОАСК) вказав, що реалізація відповідачем приписів Постанови № 835 та його відмова у наданні запитуваної інформації — це різні предмети позову і позивач оскаржував останнє. А саме — ненадання земельного кадастру у формі відкритих даних у відповідь на запит. Суд відмітив, що, враховуючи обсяги інформації, відповідач технічно не міг це зробити та відмовив в задоволенні позову.
Разом з тим, Закон про доступ не передбачає такої підстави для відмови у наданні публічної інформації на запит.
Дивує також постанова Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 804/4128/18, де позивач оскаржував відмову Держархбудінспекції надати у відповідь на запит Реєстр дозвільних документів у формі відкритих даних. Суд зазначив, що відповідно до підзаконного акту Мінрегіону (Порядку ведення єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт) доступ до Реєстру здійснюється виключно через вебсайт Держархбудінспекції, а тому її відмова надавати дані обґрунтована.
Така позиція суду йде врозріз із Законом про доступ, який прямо вимагає не лише оприлюднювати відкриті дані, а й надавати їх на запити. Більше того, це створює небезпечний прецедент, за яким ЦОВВ можуть уникати виконання Закону про доступ та Постанови № 835 через підзаконні акти нижчого порядку.
В той же час, у схожій справі № 640/3428/19 ОАСК задовольнив позов до Міністерства юстиції і зобов'язав останнє в повному обсязі надати ЄДРПОУ у формі відкритих даних у відповіді на запит.
Більше того, Дніпропетровський окружний адміністративний суд, а згодом і Третій апеляційний адміністративний суд у справах № 160/19406/18 та 804/4128/18 підтвердили, що посилання на вебсайт, на якому знаходиться запитувана інформація, є неналежним забезпеченням доступу до інформації, що суперечить нормам законодавства. Суди зобов'язали відповідно Чернігівську та Івано-Франківську міські ради надати у відповіді на запит дані про місцезнаходження громадського транспорту.
Також розпорядники інформації не можуть відмовляти надавати відкриті дані на підставі того, що запитувач не надав опис інформації, чи відсутні реквізити документа, щодо якого зроблено запит. Одеський окружний адміністративний суд в рішенні у справі № 815/4307/16 зазначив, що перелік наборів даних фактично є видом інформації і не може мати іншу назву, ніж ту, що зазначена у Постанові № 835.
Окрім того, деякі органи не виконують Постанову, оскільки про них в ній прямо не згадується. Так, зокрема, чинив Київський відділ ДВС міста Одеси. Одеський окружний адміністративний суд в рішенні у справі № 815/5705/16 відмітив, що Постанова № 835 поширюється на всіх без винятку розпорядників публічної інформації, оскільки п. 5-1 ч. 1 Закону про доступ зобов'язує всіх суб'єктів владних повноважень оприлюднювати перелік наборів даних у формі відкритих даних. В свою чергу, Постанова містить загальні вимоги, які поширюються на всіх розпорядників та специфічні вимоги для конкретних органів. Якщо на певний орган не покладаються спеціальні обов'язки — це не означає, що він не має виконувати загальні вимоги, а саме — оприлюднювати у формі відкритих даних будь-які наявні дані, що відповідають визначенню публічної інформації.
Цікавою є також практика в спорах, де оскаржується неоприлюднення відкритих даних на вебсайті розпорядника та Єдиному порталі відкритих даних. Часто органи влади посилаються на технічну неможливість оприлюднити такі дані. Так, зокрема, чинила Запорізька міська рада. У своє виправдання вона зазначила, що вживала низку заходів з метою розробки нового офіційного вебсайту та оприлюднення на ньому даних. Проте, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові у справі № 335/3133/17 зазначив, що норми статті 10-1 Закону про доступ і Постанови № 835 є обов'язковими для виконання, та не передбачають умов чи можливості їх часткового виконання або відкладення виконання на майбутнє. Схоже рішення також прийняв ОАСК у справі №826/7159/16 щодо Київського міського голови. Отже, відмова надати дані з посиланням на відсутність технічної можливості це зробити — протиправна.
Не варто просити суд зобов'язати розпорядника регулярно оновлювати дані на Єдиному порталі відкритих даних. На думку Тернопільського окружного адміністративного суду (рішення у справі № 500/2730/19) суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє, тому такі позовні вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню.
Окрім звернення до суду, щоб зобов'язати розпорядників оприлюднити відкриті дані, чи надати їх у відповідь на запит, не варто забувати про притягнення винних до відповідальності. Неоприлюднення наборів даних або ж ненадання публічної інформації на запит підпадає під
статтю 212-3 КУпАП та тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (425 - 850 грн). Складати протокол про таке правопорушення мають право уповноважені особи секретаріату Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини або її представники. Отже, саме до секретаріату Уповноваженої варто звертатися з відповідними скаргами.
Якщо розпорядник призначив особу, відповідальну за оприлюднення відкритих даних (справи №№ 456/4863/19 та 200/11372/19), саме вона має нести відповідальність. Якщо таку особу не призначили, протокол може бути складений стосовно очільника органу-розпорядника інформації (справа № 734/3175/19).