Аби отримати відповіді на ці питання, ми проаналізували дані з ЄРСР за 2018 - 2020 роки. Станом на 10.12.2020 ЄРСР містив 967 окремих думок суддів Великої Палати як окремих документів.

Оскільки, судді Великої Палати часто пишуть окремі думки спільно, ми порахували кількість окремих думок кожного судді незалежно від того, чи була така думка висловлена суддею в окремому документі, чи у спільній окремій думці з іншими суддями.

При цьому, ми рахували кількість окремих думок, висловлених суддями в процесі розгляду справи загалом (а не винятково до конкретного рішення). Тобто, зазначені в цій статті суми окремих думок є сумою як тих думок, що висловлені до процесуальних рішень, так і тих, які висловлені до рішень за результатами розгляду справи по суті.

Тобто, під «кількість окремих думок» в цій статті розуміються всі окремі думки, що висловлені в рамках однієї конкретної справи за весь час її розгляду Великою Палатою.

За результатами підрахунків ми виявили, що за період першого складу роботи Великої Палати (2018-2020 роки) судді висловлювали окремі думки у 2269 випадках у 793 справах. З них у цьому найактивнішою виявилась суддя Ситнік (335), а «найпасивнішою» — голова Верховного Суду Данішевська (18).

За видами судочинства, найбільше думок судді висловили в адміністративних справах (1365), найменше — у кримінальних справах (75). При цьому помітно, що висловлення окремих думок не пов'язане з тим, до якого касаційного суду належать судді. Майже всі судді висловлювали більшість своїх окремих думок в адміністративних справах. Лише суддя Пророк висловив на 2 ОД більше в цивільних справах, аніж в адміністративних, а також суддя Рогач — на 1.

За результатами аналізу ми також виокремили 6 справ, в процесі розгляду яких судді Великої Палати висловлювали найбільше окремих думок протягом 2018-2020 років (від 9 до 16). З цих 6 справ 3 розглядалися в порядку адміністративного судочинства, 2 — господарського, та ще 1 — кримінального.

Поміж тим, зауважимо, що є аж 17 справ, під час розгляду яких спостерігається по 8 випадків висловлення окремих думок. 15 з цих справ — адміністративні, а інші 2 — господарська та цивільна.

16 випадків висловлення окремих думок

Справа стосувалась того, що відповідна Комісія НБУ визнала позивачів пов'язаними із Приватбанком особами, після чого уповноважена особа Фонду гарантування вкладів провела щодо депозитів цих осіб процедуру "bail-in" - конвертувала їх депозити в акції банку. Позивачі оспорювали факт «пов'язаності» з банком, процедуру встановлення таких фактів Комісією, а також подальші дії уповноваженої особи Фонду в рамках цієї процедури, зокрема укладення договорів купівлі-продажу акцій банку.

Велика Палата вирішила, що деякі з позовних вимог не підлягають розгляду в жодному суді (зокрема, оскарження рішення Комісії НБУ про визнання осіб пов'язаними із банком, рішення про заборону видаткових операцій у рахунків пов'язаних осіб, рішення про перерахування коштів пов'язаних осіб. З приводу оскарження договорів купівлі-продажу акцій банку Велика Палата зауважила, що такий спір підлягає розгляду судом цивільної, а не адміністративної, юрисдикції.

До цього рішення 7 суддів висловили спільну окрему думку, 3 суддів висловили такі поодинці (Пророк, Ситнік, Ткачук). В них судді не погоджувалися з тим, що деякі із заявлених позивачами вимог не підлягають розгляду в жодному суді, зауважуючи, зокрема, що такі все ж підсудні адміністративним судам, та що закриття провадження в ній та її направлення для розгляду спочатку в суді першої інстанції через чотири роки після початку її розгляду, не відповідає потребі справедливого, ефективного та швидкого вирішення справи.

Ще 6 суддів висловили збіжну окрему думку, в якій погодилися з резолютивною частиною рішення більшості, зазначивши додаткову мотивацію, яка, на їх думку, мала б увійти до його тексту.

12 випадків висловлення окремих думок

За фабулою справи, екссуддя ВССУ оскаржував рішення ВРП про його звільнення з посади судді через порушення ним люстраційного законодавства щодо несумісності. У свій час, він не подав заяву про те, що до нього застосовуються (чи не застосовуються) заборони, передбачені ЗУ «Про очищення влади», та якою він би надав згоду на проходження відповідної перевірки. Вмотивовував її неподання він тим, що люстраційні заборони не містять ознак несумісності у його професійній діяльності як судді. Водночас до нього були застосовні заборони цього закону як ексчлена ВРЮ, який перебував на цій посаді понад рік.

На думку більшості суддів, згаданий Закон встановлює єдиний порядок самоусунення суб'єктів люстрації, і позивач свідомо не виконав цю імперативну його вимогу. Також варто зауважити, що це рішення приймалось після винесення рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України». В цьому контексті Велика Палата зауважила, що жоден із заявників у згаданій справі не перебував на посаді судді або члена ВРЮ чи ВРП і наразі неможливо визначити, яких саме змін зазнає згаданий Закон у частині, що стосується саме цих посад і умов застосування заходів очищення влади щодо них. Втім, зважаючи на те, що ЄСПЛ раніше уже констатував порушення прав людини ВРЮ в період, коли її очолював позивач, то це свідчить про наявність підстав для застосування до нього заходів щодо очищення влади з урахуванням його особистого внеску у ці обставини.

У рамках цієї справи судді висловлювали окремі думки на її різних етапах.

• Вперше — коли суд першої інстанції зупинив провадження у справі до вирішення КСУ справи за конституційним поданням щодо положень ЗУ «Про очищення влади», а Велика Палата скасувала зупинення — тоді 4 суддів Великої Палати зауважили, що правова позиція позивача переважно базується на очевидній невідповідності Конституції окремих положень згаданого Закону, а Верховний Суд не має повноважень визначати конституційність чи неконституційність законів.
  
  

• Вдруге — до рішення за результатами розгляду справи по суті. 7 суддів зауважили, зокрема, що позивач був звільнений з підстав, які не відповідають Конституції, оскільки там визначений їх вичерпний перелік, і він не може бути розширений законами, натомість ЗУ «Про очищення влади» фактично ж розширив вимоги щодо несумісності, передбачені Конституцією. Ще 1 суддя, Анцупова, зауважила, що застосування ЗУ «Про очищення влади» під час розгляду «люстраційних справ»національними адміністративними судами безпосередньо пов`язане з питаннями конституційності окремих положень цього Закону. Тому КСУ повинен був розв'язати ці питання, перш ніж суди загальної юрисдикції змогли б продовжити розгляд справ. Суддя також не погодилась з оцінкою індивідуальної ролі позивача та його зв'язку з певними антидемократичними явищами, оскільки така мотивація відсутня в оскаржуваному рішенні ВРП.
  
  

11 випадків висловлення окремих думок

За фабулою справи, Президент України своїм указом скасував розпорядження голови РДА, яким той зарахував низку земельних ділянок до земель запасу державної власності через 4 роки після прийняття відповідного розпорядження. Скасоване розпорядження було передумовою для прийняття інших розпоряджень, на підставі яких 775 осіб отримали землю у приватну власність. Позивач був одним із таких осіб. Право позивача на цю земельну ділянку оскаржувала інша особа, яка раніше зверталась до Президента щодо неправомірності розпорядження Голови РДА.

На думку більшості суддів, скасовуючи розпорядження, Президент втрутився у право позивача на приватизовану земельну ділянку, і таке втручання було неправомірним.

Реалізація Президентом повноважень не може здійснюватися без урахування прав та інтересів осіб, у яких на підставі актів індивідуальної дії, що були скасовані, виникли певні суб'єктивні права та охоронювані законом інтереси. За існування спору про право у земельних правовідносинах, які виникли у зв'язку з виданням акта індивідуальної дії, такий акт не може бути скасовано у позасудовому порядку.

Хоча оскаржуваний указ не містить обґрунтування незаконності розпорядження, ВП ВС дійшла висновку, що його видання відбувалося на захист інтересів конкретних осіб, які звернулися до Президента. Скасувавши розпорядження, Президент втрутився у сферу приватних правовідносин, ставши фактично на бік однієї зі сторін у земельному спорі.

До цієї постанови окремих думок суддів не було, однак такі з'явилися пізніше, щодо процесуальних питань, пов'язаних з її переглядом.

Перша спільна окрема думка 3 суддів стосувалась відмови Великої Палати прийняти до розгляду заяву про перегляд постанови за нововиявленими обставинами у зв'язку з рішенням КСУ, оскільки КАСУ не передбачає можливості перегляду скасованого рішення, яке не має законної сили. Судді зауважили, що КАСУ не передбачає такого процесуального рішення на стадії відкриття провадження за заявою скаржника.

Пізніше, Велика Палата відкрила провадження за заявою одного із позивачів про перегляд постанови Великої Палати за виключними обставинами (у зв'язку з рішенням КСУ), однак згодом закрила його. Закриття вона мотивувала тим, що рішення КСУ не стосується законодавства, яке застосовувалось під час розгляду справи. 8 суддів (включно з трьома, які раніше висловлювали окремі думки щодо ухвали про відмову у відкритті) висловили окрему думку до ухвали про закриття. Вони зауважили, що оскільки заява відповідає вимогам ст. 364 КАСУ, не було підстав закривати провадження за нею, а необхідно було розглянути її по суті.

10 випадків висловлення окремих думок

Колегія суддів Касаційного кримінального суду передала Великій Палаті матеріали кримінальної справи, які містять виключну правову проблему. Ця проблема полягала у тому, чи є обов'язковою умовою притягнення судді до кримінальної відповідальності за завідомо неправосудне рішення скасування такого судом вищого рівня, з огляду на неоднозначні позиції щодо цього судів та науковців.

Засідання у цій справі відкладались тричі протягом грудня 2019 - березня 2020 року. На думку 7 суддів ВП ВС, третє відкладення, яке відбулося 11 березня 2020 року, було безпідставним, адже перешкод для прийняття рішення по суті не існувало. Таке, на їх думку, поставило під загрозу дотримання розумних строків розгляду.

3 суддів ВП ВС висловили окрему думку до цієї окремої думки, в якій погодилися з рішенням більшості щодо перенесення. Вони зазначили, зокрема, що у випадку з розв'язанням виключної правової проблеми, якщо певні її аспекти, на думку більшості суддів, залишаються невирішеними, а потреби розвитку права та судової практики вимагають такого вирішення, немає підстав приймати постанову на конкретному судовому засіданні.

9 випадків висловлення окремих думок

За фабулою справи, суддя оскаржив рішення ВККС, яким та визнала суддю таким, що не відповідає займаній посаді, та рекомендувала ВРП звільнити його. Касаційний адмінсуд, як суд першої інстанції, задовольнив позов, однак Велика Палата скасувала це рішення та закрила провадження у справі. На думку більшості її суддів, оспорюване рішення ВККС не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для цього, адже ВРП може і не погодитися з ним. Таким чином, воно не створює для судді самостійних правових наслідків, а є частиною «кваліфікаційного» провадження. Судовий контроль має здійснюватись щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП. У зв'язку з цим вони закрили справу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАСУ, зазначивши, що таку справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (як і будь-якого іншого).

5 суддів висловили окрему думку до цього рішення), зазначивши, зокрема, що рекомендаційний характер має лише останній абзац оскаржуваного рішення, а всі інші за своєю правовою природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивача. На їх думку суддів, Велика Палата мала б перевіряти обґрунтованість та мотиви визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді судді, які зазначені у рішенні ВККС. Судді також зауважили, що цим рішенням Велика Палата змінила власну правову позицію щодо можливості оскарження таких рішень ВККС.

Ще 2 підтримали цю позицію колег, додатково зауваживши, що розгляд справи взагалі мав би бути зупиненим, адже ВККС наразі перебуває у стані перетворення у зв'язку з прийняттям Закону № 193-IX, а тому не може ефективно реалізувати свої права у справі.

Додатково, 2 суддів (Пророк, Кібенко) висловили окрему думку винятково щодо необхідності зупинення розгляду через перетворення ВККС.

9 випадків висловлення окремих думок

Предметом розгляду Великої Палати була касаційна скарга поручителя на рішення судів першої та апеляційної інстанції, якими з одного із поручителів стягнули заборгованість на користь фінансової компанії-правонаступника банку за цим договором.

За фабулою справи, який видав кредит, був визнаний неплатоспроможним, однак це рішення НБУ було згодом скасовано в судовому порядку. Після цього банк провів збори акціонерів, на яких змінив свою назву (вилучивши слово «банк» з найменування), місцезнаходження, та вилучив «банківську діяльність» зі своїх КВЕДів. Ці зміни до статуту зареєстрував приватний нотаріус. Пізніше, ця юридична особа ще раз змінила власне найменування, після чого відступила право вимоги до поручителя за договором факторингу фінансовій компанії.

Більшість суддів висловила позицію, що у результаті внесення змін до статуту нова установа не утворилась, та що банк, «відмовляючись від банківської діяльності», не вдався при цьому до процедури, передбаченої банківським законодавством, яка не передбачає правонаступництва в разі ліквідації банку. Правочину щодо передачі прав та обов'язків від банку до юрособи-ексбанку (за правочином, чи в порядку правонаступництва) не відбулося. Отже, фінансова компанія не набула прав та обов'язків від юридичної особи-ексбанку за договором факторингу, оскільки ця юрособа таких не мала, а тому відповідний договір факторингу є нікчемним. Внаслідок цього Велика палата направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

9 суддів висловили незгоду з таким рішенням, зауваживши, зокрема, що у зв'язку зі змінами до статуту юридична особа-ексбанк не втратила прав/дієздатності у вже набутих зобов'язаннях за кредитними договорами. Вони також зауважили, що існування в українському законодавстві прогалини щодо правового регулювання відновлення банківської діяльності після скасування судом рішення НБУ про ліквідацію банку і відкликання його банківської ліцензії, не свідчить про нікчемність дій органів управління банку через прийняття рішень, що не були передбачені, втім і не були прямо заборонені чинним як на той, так і на час розгляду справи Великою Палатою, законодавством. Відповідно, вказані підстави не можуть слугувати причиною для визнання договору факторингу нікчемним.