На цій хвилі ми вирішили провести дослідження суддівської перспективи: дізнатися про болі та страждання слуг Феміди у моменти, коли вони беруть до рук черговий процесуальний документ саме в контексті його оформлення, або по-модному – юридичного дизайну. Для цього ми провели глибинні інтерв'ю з п'ятьма суддями трьох інстанцій, з різних міст та юрисдикцій (крім тих, хто розглядає лише кримінальні справи). Такий вид розмови передбачає неформальне обговорення поглядів респондентів на проблему чи бачення ситуації.

Варто наголосити, що зважаючи на вид дослідження та невелику вибірку, усі отримані відповіді – лише особистий досвід кожного, який не може бути екстрапольований на всіх суддів чи перетворений у статистичні дані. Але ми й не претендуємо на встановлення об'єктивної істини: лише хочемо зрозуміти, які недоліки оформлення документів заважають суддям сприймати їх зміст. Сподіваємося, що в майбутньому зможемо піти далі й розробити практичні поради чи методику вдалого оформлення документів, аби за допомогою технік юридичного дизайну економити як свій, так і суддівський час (та нерви). Хоча деякі інсайти розповімо вже зараз.

Для початку необхідно було з'ясувати, з документами якої форми судді зазвичай працюють, адже сприйняття процесуального документа може відрізнятися залежно від того, паперовий він, чи електронний. Крім того, з 5 жовтня 2021 року запрацювала підсистема Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний Суд» (далі – ЕС). Як сприймається нововведення з точки зору сторін провадження ми й самі можемо описати, а як щодо перспективи суддів? Чи є у неї шанс сподобатися усім користувачам?

Попри просування ідеї переходу на електронний документообіг у державі, суди – поки що не ті установи, де можна легко відмовитися від паперу. Направили свою позовну заяву електронною поштою? Канцелярія роздрукує. Через «Електронний Суд»? Канцелярія роздрукує. Відтак практично всі документи потрапляють до рук суддів у паперовому вигляді. Винятки становлять лише окремі випадки прямих прохань від суддів отримати електронний варіант, аби пришвидшити процес або щось перевірити. Більш того, досі непоодинокими є випадки подачі процесуальних документів написаних від руки, при чому навіть до касаційної інстанції.

Ось чому секретарям та помічникам суддів цілком вистачає стосів справ для побудови захисних барикад від потоку людей, що кожного дня оббивають пороги їх кабінетів.

Утім, усі наші респонденти зійшлися на тому, що повністю електронний документообіг в суді потрібний, однак поки що неможливий з декількох причини:

Тому поки що рано говорити про технічну революцію в судах, але й надію полишати не варто.

Саме ж форматування, вбудоване в «Електронний Суд», викликає в суддів неоднорідні враження. Деякі судді захоплюються простотою та шаблонністю форми, деяким не подобаються автоматичні виправлення нумерації чи структури. Однак, усі вказують на вдало запрограмований розмір шрифту – 14-ий – як найбільш комфортний для людей, в чиїх руках за день опиняються десятки справ і тисячі аркушів з текстом.

Для учасників провадження, які хочуть йти в ногу з часом і користуватися новою системою, але при цьому бажають залишити власний стиль оформлення, є компроміс – завантажувати документи в ЕС у вигляді pdf-файлу як додатків до своїх заяв. Поки що на таку «фічу» ніхто не жалівся.

Якщо ви хотіли дізнатися, з чого починається читання вашої позовної заяви – універсальної відповіді не знайшлося. Хтось спочатку відкриває прохальну частину, а потім вже звертається до аргументації, тримаючи в голові кінцеві висновки. Дехто принципово опрацьовує текст від початку до кінця. Є судді, які першочергово звертають увагу на реквізити та елементи, що мають міститися в заяві/скарзі відповідно до вимог закону, а потім уже опрацьовують зміст.

Ставлення до експериментальної моделі викладення позовних вимог на початку заяви теж у всіх різне. З одного боку, законом не заборонено, а з іншого – судді вже звикли до певної послідовності, і будуть шукати вимоги позивача саме на останній сторінці. Питання про готовність змінювати звички заради покращення у цілому дизайну процесуальних документів залишилось відкритим.
Такі різні підходи лише можуть наштовхнути на висновки:

Деякі судді зазначають, що малюнки (особливо доволі невміло виконані) можуть добряче заважати. Окрім того, що сама наявність складних графіків посеред позову відволікає, так ще й додає роботи: тепер треба розібратися, що ж сторона хотіла тут зобразити. Крім того, давайте чесно: інфографіка може бути хорошим простором для маніпулювання сприйняттям інформації, особливо коли йдеться про великі масиви даних. Тому на суддю покладається додатковий тягар перевірки достовірності зображеного, можливість довіряти обраному масштабу, пропорціям чи навіть ракурсу.

Але є й позитив: коли суддя все ж розібрався зі схемами і пересвідчився в їх надійності, при подальшому розгляді справи інфографіка все ж буде працювати – суддя швидше пригадуватиме хронологію подій, рух коштів чи зв'язки між суб'єктами. Саме тому є випадки, коли судді за власною ініціативою просять сторону підготувати аналітичні записки із зображенням конкретних правовідносин та чітко проілюструвати складні моменти.

Також судді поділилися прикладами, коли випадки використання були для них корисними:

Тому перед тим, як малювати/креслити/візуалізувати, варто сім разів подумати, наскільки доречним буде ваше творіння. Так, судді просять застосовувати інфографіку вмотивовано, для конкретних цілей, підходити з розумом до кількості та якості зображень. Окрім того, немає сенсу графічно відтворювати норми закону, їх співвідношення – збережіть оцінку застосування норм права для судді, а креатив – для ілюстрації складних обставин справи.

Кращий авторитет у суддів, однак, мають таблиці з розрахунками – ніхто не заперечує користь від них. Розходяться погляди лише на шляхи перевірки правильності розрахунків: хтось надає перевагу звичайним калькуляторам, хтось із задоволення використає посилання на електронний варіант і проконтролює формули в таблицях Excel. Безперечною залишається лиш порада виносити такі таблиці в додатки, а позовну заяву залишати оплотом мовного вираження усіх чисельних перипетій.

Шрифтів безліч, ще більше – стилів його форматування. Однак суддям, як виявилося, всіляких експресіоністів і в житті вистачає, а в документах вони шукають спокою та лаконічності (як у змісті, так і в оформленні). Преференції щодо інструментів роботи з текстом виявилися найузгодженішими у відповідях суддів. Якщо не всі, то хоча б чотири з п'яти мали однакову думку щодо кожного з питань. Отож, щоб не тягнути сірка за хвіст, коротко підсумуємо:

Окремим важливим питанням є цитування: як нормативки, так і судової практики. Зі слів суддів, найбільшою проблемою є переписування тексту цілими пластами. Замість «копіпасту» пропонують просто навести пункт, частину, статтю закону і викласти своїми словами суть або ж використати пряму цитату лише ключових положень – у будь-якому разі суддя перевірить норму, незалежно від її обсягу, наведеного в тексті.

Те саме стосується й посилання на позиції Верховного Суду: достатньо чітко вказати постанову та пункт, на який посилаєтесь, а доцільність застосування позиції та її актуальність буде перевіряти суддя. До речі, про актуальність: немає сенсу в наведенні десятків позицій суду щодо одного й того ж питання: матиме значення лише остання прийнята постанова, якщо тільки не йдеться про аргумент неузгодженості практики.

Також не несе особливого значення долучання у додатки позову роздруківки рішення у справі, на яку посилається сторона. Судді, як правило, відкривають реєстр і самі читають/роздруковують рішення. По-перше, у них є доступ до реєстру без деперсоніфікації. По-друге, все ще залишається потреба у перевірці достовірності будь-яких відомостей у додатках, зокрема тексту рішень. А тому не варто витрачати дорогоцінні ресурси деревини зайвий раз.

Натомість можна витратити трішки свого часу для полегшення «ваги» тексту шляхом скорочень ідентифікаційної інформації про закони. Найкращим варіантом за версією суддів є зазначення на початку повної назви, номеру, дати прийняття, редакції закону і власне скорочення «(далі – Закон №…/ЗУ «Про…»)». Не усім подобається скорочення просто за номером акта, проте й постійне повторення цілої назви закону робить текст важчим, тому тут у кожного свій смак.

Легше зі скороченнями найменувань сторін. Нікому не набридають і не заважають постійні «позивач»/«відповідач». Лишень для уникнення тавтології варто чергувати їх з «ТОВ»/«ПАТ»/«Рада»/«скаржник»/ім'я особи/тощо — залежно від суб'єкта. І, знову ж таки, обов'язковим є зазначення скорочень при першому згадуванні.

Погляди суддів знову виявилися діаметрально протилежними у питанні загального підходу до оформлення документів: хтось хотів би стандартизації вимог, бо «повага до стандарту означає повагу до судді», а хтось – не проти креативу, адже «стандарт обмежує».

Отож, головне відкриття дослідження: навіть щодо найменших очевидних елементів у кожного судді буде свій погляд. А якщо догодити неможливо, то і старатися не треба? Ні, застосовуємо загальні принципи права: розумність, пропорційність, визначеність. Тобто: використовуємо інструменти юридичного дизайну в міру, відповідно до мети та функції документа, і при цьому чітко викладаємо власну позицію.

А на сам кінець, мабуть, залишимо три головних (щиро підкреслених усіма респондентами) інсайти: