<< Повернутися на сторінку новин

Слідами ВККС: що не так із розглядом Вищою радою правосуддя кандидатів до Верховного Суду

Наступного тижня завершується конкурс до оновленого Верховного Суду України — перший серйозний крок судової реформи, що здатен як відновити, так і поховати довіру українців до судової системи. Зараз усе це — в руках Вищої ради правосуддя. За цими руками ми уважно стежимо і доповідаємо вам про кожен підозрілий рух. На жаль, не один. Ми нарахували щонайменше п’ять.

14—25 вересня 2017 року Вища рада правосуддя (ВРП) розглядає рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) щодо 120 переможців конкурсу до Верховного Суду після чого вирішить, кому з них місце у новому Верховному Суді.

Громадськість покладала великі надії на Вищу раду правосуддя: як орган, що приймає остаточні рішення у конкурсі, ВРП ще могла повернути його у русло об’єктивності й прозорості та зменшити гіркий присмак, що залишився після роботи ВККС. Адже Комісія вже вдосталь зробила для того, щоб довіра до конкурсу почала поступово руйнуватися: змінювала критерії оцінювання вже в процесі конкурсу, засекречувала важливу інформацію, не оголошувала мотиви непогодження з висновками Громадської ради доброчесності (ГРД).

Однак вже з моменту надходження рекомендацій ВККС до ВРП стало зрозуміло: дива не станеться. Що ж не так з конкурсною процедурою на її останньому етапі?

      1. Незаконно засекречено рекомендації щодо кандидатів та повідомлення про конфлікти інтересів;
      2. Процедура прийняття ВРП рішень вразлива до зовнішнього впливу;
      3. ВРП оцінює кандидатів по відношенню один до одного, а не кожного окремо;
      4. Проігноровано півсотні заяв членів ВРП про неможливість об’єктивного розгляду кандидатів;
      5. Багато доповідачів ВРП не надали конкретних висновків щодо можливості призначення чи непризначення кандидатів.

     

 

 

  1. Незаконно засекречено рекомендації щодо кандидатів та повідомлення про конфлікти інтересів

    Передусім, ВРП незаконно засекретила 120 рекомендацій ВККС по кандидатах до Верховного Суду.

    Чому рекомендації важливі? Бо вони — есенція результатів кваліфікаційного оцінювання кандидатів тривалістю понад півроку. Саме там має бути зазначено і обґрунтовано, чому кандидат отримав той чи інший бал за результатами оцінювання з розбивкою по всіх етапах, а також причини відхилення ВККС негативних висновків Громадської ради доброчесності.

    ВРП отримала рекомендації ВККС по 120 кандидатах 3 серпня, і вже за кілька днів, 8 серпня, зібралася на пленарному засіданні й ухвалила віднести рекомендації ВКСС та інші отримані від Комісії документи по кандидатах до відомостей, що становлять службову інформацію. Лише після цього, 9 серпня, ВРП публічно підтвердила отримання рекомендацій на своєму сайті.

    Саме відмазку про те, що «ця інформація віднесена до службової, а тому ми вам її не надамо», і використала Рада, щоб не надавати нам копії цих рекомендацій. Ми називаємо це відмазкою не тому, що нам не подобається факт відмови, — така «аргументація» Ради грубо порушує Закон України «Про публічну інформацію».

    Чому орган, який мав би бути взірцем для всіх інших судів України, так себе поводить? Варіантів може бути багато, саме тому ми вирішили дізнатися вашу думку, шановні читачі, та провести коротке опитування.

    Додатково зазначимо, що з цього приводу ми зверталися зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, за результатами розгляду якої ВРП було надіслано подання про усунення виявлених порушень.

    Крім того, ВРП засекретила інформацію, що стосується конфліктів інтересів при голосуванні за кандидатів до Верховного Суду. Рада відмовилася надати нам на запит звернення ВРП як колегіального органу та її членів до НАЗК з приводу конфліктів інтересів щодо кандидатів до Верховного Суду. Аргументація відмови була досить неочікуваною: «копії звернень членів ВРП не виготовлялись», а щодо відповідей НАЗК — «секретаріат не виготовляє копії документів, виданих іншими установами». На щастя, НАЗК у цьому випадку приємно здивувало своєю оперативністю та відкритістю, надавши нам усі запитувані документи.

    Ну, а коли ми запитали у самої ВРП, чи надавали їй члени Ради будь-які повідомлення щодо конфліктів інтересів, цього разу ми, на жаль, креативу на побачили і отримали вже класичну відмазку: «ця інформація є службовою та розголошенню не підлягає». Тут ВРП вже порушила не лише ЗУ «Про доступ до публічної інформації», а й ч. 2 ст. 60 ЗУ «Про запобігання корупції», який зазначає, що не може бути обмеженою у доступі інформація щодо конфліктів інтересів.

    Тому ми знову звернулися до Уповноваженого ВРУ з прав людини зі скаргами на дії ВРП і зараз чекаємо їхнього реагування на дії «експертів» ВРП по публічній інформації.

    .

  2. Процедура прийняття ВРП рішень вразлива до зовнішнього впливу

    У перший же день пленарного засідання ВРП, присвяченого розгляду кандидатів, голова ВРП І. Бенедисюк заявив на прес-брифінгу, що Рада спочатку розгляне 120 кандидатів на засіданні (так, одному!) 14—25 вересня 2017 року і лише «потім» члени Вищої ради правосуддя підуть до нарадчої кімнати для прийняття рішень. Тобто формально це буде одне багатоденне пленарне засідання. Коли точно члени ВРП підуть в нарадчу кімнату для вирішення долі 120 переможців конкурсу, наразі невідомо. Вірогідно — в останній день розгляду, 25 вересня. Але скільки вони пробудуть у нарадчій — один чи кілька днів? Це питання поки що лишається відкритим.

    Також на прес-брифінгу голова зазначив, що це — «загальна процедура» призначення суддів. Дійсно, у повсякденній роботі, призначаючи суддів та застосовуючи до них дисциплінарні стягнення, Рада розглядає відразу по кілька кандидатів, після чого йде у нарадчу кімнату для прийняття рішень по всіх одразу. Однак, такий розгляд зазвичай відбувається в межах одного дня, і не по 120 кандидатах.

    Оскільки ні ЗУ «Про ВРП», ні Регламент ВРП детально не визначають порядок проведення Радою пленарних засідань, це скоріше «звичаєве право» ВРП, аніж визначена законодавством процедура. Тому можна прийти до висновку, що Рада сама обрала для себе процедуру розгляду рекомендацій ВККС.

    У зв’язку з такою дискрецією (можливістю самостійно визначати процедуру) ВРП громадськість очікувала, що Рада буде розглядати кандидатів та виходити до нарадчої якщо не по кожному окремо, то хоча б по 4 кандидатах до кожної з палат. Ну, і вже у крайньому випадку — по всіх 16 у той же день. Тому обрана Радою процедура розгляду щонайменше здивувала. Що ж з нею не так?

    Давайте трохи розберемося з нарадчою кімнатою. Перш за все, коли ми думаємо про процедури роботи органу суддівського врядування, ми неодмінно порівнюємо їх із судами та проводимо аналогії. В обох найпоширеніших формах реалізації судової влади, як за участі одного судді чи колегії суддів, або ж суду присяжних, коли розгляд справи закінчується, суддя/судді чи присяжні йдуть до нарадчої кімнати та не виходять звідти, допоки не приймуть остаточного рішення по справі.

    Принцип таємниці нарадчої кімнати полягає в тому, що після розгляду судовим органом всіх аргументів сторін у справі члени цього органу на певний час ізолюються від будь-якого можливого зовнішнього впливу, щоб прийняти рішення ВИКЛЮЧНО на основі дослідженого та почутого під час засідання. Навіть ЄСПЛ в одному зі своїх рішень визнав порушення таємниці нарадчої кімнати (коли туди зайшов хтось інший) підставою для скасування судового рішення.

    Водночас члени ВРП хоча й розглядають 16 кандидатів за день «по суті», після розгляду всіх «за» і «проти» щодо їх призначення в нарадчу… просто не йдуть. Така ситуація лишає їх вразливими до будь-якого стороннього впливу після розгляду особи кандидата, адже між 14 та 25 вересня можна ще не раз передумати щодо свого майбутнього голосу з тих чи інших причин, і цьому можуть сприяти різноманітні зовнішні «стимули» або обставини, не всі з яких можуть бути «зверненнями в межах чинного законодавства».

    Зрештою члени Ради розглядають кандидатів протягом 8 робочих днів, поміж яких ще є 4 вихідних. Чи будуть члени Ради добре пам’ятати кожного зі 120 кандидатів після 25 вересня, коли підуть до нарадчої кімнати? Чи зможуть згадати у нарадчій всі деталі осіб кандидатів, їх відповіді на контроверсійні питання, претензії громадськості щодо них?

    Хіба що — щодо своїх теперішніх або колишніх колег, яких серед кандидатів є немало (детальніше про це — у третій частині статті). Один з учасників конкурсу, суддя Роман Брегей, навів влучну аналогію про «зручність» обраної процедури розгляду: «Це немовби суддя в останній день місяця вирішив приймати рішення по всім справам у його провадженні». Чи варто очікувати в такій ситуації всебічності аналізу інформації щодо кандидатів? Дуже в цьому сумніваємось.

    Підсумовуючи, такий порядок розгляду не можна назвати ефективним і комфортним для членів Ради, адже вони не можуть «проголосувати і забути» за кандидатів, яких щойно розглянули, і з чистими думками перейти до наступних. А пам’ятати варто про кожного з 120.

    .

  3. ВРП оцінює кандидатів по відношенню один до одного, а не кожного окремо

    Обраний ВРП спосіб розгляду рекомендацій ВККС — не лише сумнівний з точки зору забезпечення незалежності членів Ради та їх голосів, а й доволі некомфортний в плані роботи. Чому ж Рада обрала такий?

    Аргументація пана Бенедисюка на прес-брифінгу щодо обрання такого способу нас не переконала. Він повідомив, що Рада обрала саме таку процедуру, «щоб бачити загальну картину кандидатів, щоб ми змогли скласти їх рейтинг між собою». Це здивувало нас, тому що це зовсім не відповідає функціям Ради на цьому етапі конкурсу. Рейтинг кандидатів уже було сформовано ВККС, це була саме їхня функція. Рада ж зобов’язана розглядати кожного кандидата ОКРЕМО, не порівнюючи його із іншими.

    Тому такі слова голови Ради створюють враження, що Рада нібито має встановлений показник щодо кількості суддів, що треба призначити — і це замість обрання лише найкращих і найдоброчесніших серед 120, незалежно від того, скільки таких буде за результатами розгляду.

    А чи вважаєте ви таку аргументацію голови Ради на користь обраної процедури переконливою? Пишіть нам в коментарях ваші думки.

    .

  4. Проігноровано півсотні заяв членів ВРП про неможливість об’єктивного розгляду кандидатів

    12 вересня 2017 року ВРП зібралася на пленарне засідання та розглянула аж 52 заяви членів про самовідвід щодо участі у розгляді тих чи інших кандидатів. Якщо вас здивувала така кількість заяв, то ще більше здивує те, скільки з них задовольнили: всього лиш 4! (При цьому впродовж наступних днів розгляду аналогічна ситуація повторювалася: у самовідводах завжди відмовляли.)

    Отже давайте ще раз: 52 рази члени ВРП з власної ініціативи, добровільно, заявили, що вони не вважають, що об’єктивно зможуть розглядати того чи іншого кандидата або ж що їхня участь викличе сумніви у їх неупередженості. Відвід же просто на пустому місці не заявляють. І 48 разів Рада сказала їм: «Ні, ви зможете», — та змусила голосувати. Саме змусила, бо згідно з Регламентом ВРП її члени не можуть утримуватися від голосування у нарадчій кімнаті.

    Як же це так? Що за знущання над внутрішньою волею членів Ради, можете обуритися ви? Але, швидше за все, члени ВРП, знаючи, що їхні зв’язки з кандидатами аналізують, а їхня участь може кинути тінь на процес розгляду, просто вирішили прикритися ухвалами ВРП про незадоволення їхніх самовідводів. Типу: «Дивіться, я ж доброчесний, я заявляв самовідвід! Але мені відмовили! Сказали, що все ОК, що я неупереджений!» І десятку років спільної роботи в одному суді наче й не було. Судячи з текстів ухвал ВРП, члену Ради достатньо було зазначити, що за 10 років дружніх відносин з кандидатом не виникло, хоча й в одній колегії були.

    І члени Ради, будучи дуже слухняними людьми, брали участь у засіданнях Ради щодо кандидатів, по яким вони заявляли самовідводи. «А що я? Так же ж Рада вирішила!»
    Водночас, якщо про конфлікт інтересів чи про обставини, що викликають сумнів у власній неупередженості, заявляє сам член ВРП, то жоден орган (в тому числі ВРП) не вправі його примусити (чи дозволити) брати участь у голосуванні. Адже в такому випадку діють прямі норми одразу двох законів.

    Згідно із Законом України «Про ВРП» (ч. 5 ст. 20) член Ради зобов’язаний відмовитися від участі у розгляді питання — відмовитися, а не заявити самовідвід! — якщо:

    • він перебуває у родинних чи інших особистих стосунках із суддею, кандидатом на посаду судді, стосовно якого розглядається питання;
    • за наявності іншого конфлікту інтересів або обставин, що викликають сумнів у його неупередженості.

    Зазначена стаття не містить будь-яких інших варіантів поведінки члена ВРП, крім як:

    • перед розглядом відповідного питання заявити про конфлікт інтересів або про обставини, що викликають сумнів у його неупередженості у вказаному питанні;
    • не бути доповідачем по такому питанню;
    • не братися до уваги при обрахуванні кількості членів, яка є необхідною, щоб ВРП вважалася правомочною розглядати певне питання;
    • не бути присутнім під час розгляду відповідного питання ВРП;
    • не приймати участі в обговоренні і голосуванні по вказаному питанню.


    Аналогічна норма міститься і у ч. 2 ст. 35 «Про запобігання корупції»: «у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом. Заява про конфлікт інтересів члена колегіального органу заноситься в протокол засідання колегіального органу».


    Тому численна кількість самовідводів та їх розгляд більше нагадує театральну виставу для не дуже прискіпливого глядача, аніж реальне виконання положень законодавства.

    .

  5. Багато доповідачів ВРП не надали конкретних висновків щодо можливості призначення чи непризначення кандидатів

    Після того, як рекомендації ВККС по кандидатах надійшли до ВРП, всі 120 разом з матеріалами досьє були розподілені між 17 членами ВРП (мінус Лесько та Олійник, які самі є серед переможців).

    Кожен член ВРП мав переглянути розподілені на нього/неї рекомендації, досьє та за результатами їх розгляду скласти висновок щодо можливості призначення кандидата на посаду та потім винести його на розгляд Ради на її пленарному засіданні (ч. 3 ст. 36 ЗУ «Про Вищу раду правосуддя»).

    Не знаю, як вам, шановні читачі, але коли я читаю слово «висновок», я розумію це як певний остаточний, підсумковий документ. Тобто я очікую, що доповідач, вивчивши рекомендацію ВККС і досьє кандидата, має виступити перед Радою та сказати, рекомендує він його до призначення чи ні.

    Однак у багатьох випадках доповідачі Ради просто зачитували свою доповідь, претензії до кандидата, звернення ГО щодо нього, але так і не сформулювали, рекомендують вони його/її до призначення суддею чи ні!

    Створюється враження, що членам ВРП чи то не вистачило місяця, щоб розібратися з рекомендаціями і матеріалами досьє «своїх» кандидатів та зробити конкретний висновок щодо кожного, чи то вони не розуміють досить однозначного положення закону, яке досить чітко зобов’язує їх це зробити, — не зрозуміло.

    Ці випадки непоодинокі, і вони радше демонструють небажання членів Ради приймати важкі рішення на очах у громадськості та спробу все, що можна, перевести у секретну площину — нарадчу кімнату.

Висновок

Не думайте, що такими публікаціями ми хочемо «торпедувати» конкурс до Верховного Суду. Навпаки: ми хочемо, щоб він пройшов якомога успішніше, а довіра до судової влади в Україні нарешті почала відновлюватися.

Але коли ми бачимо, що органи судової влади, на плечі яких покладено проведення конкурсу, медійно говорять про його прозорість, але самі максимально все засекречують, приймають нелогічні рішення щодо процедури конкурсу, легалізують свою упередженість через формальні процедури, оцінюють кандидата і не надають оцінки публічно… ми не мовчимо.

Адже ми не хочемо, щоб цей конкурс перетворився на чергову псевдореформу, яку окремі її виконавці (тут ми скористаємось можливістю та передамо привіт пану Козьякову, який щойно повернувся з форуму у Варшаві) та українські політики потім будуть видавати на міжнародній арені як власні величезні заслуги. Ми хочемо отримати дійсно справедливий та доброчесний суд, але лише шляхом прозорої та зрозумілої процедури, якій можна довіряти. І ми зробимо все можливе, щоби 13 чи 19 мільйонерів у мармурових будиночках не сплюндрували наші надії на верховенство права у нашій країні.




Автор: Андрій Химчук, юрист ГО “Фундація DEJURE”



Чому Вища рада правосуддя не хоче розкривати рекомендації?

  • Радянські традиції секретності інформації в органах влади (минуле у військових судах Російської Федерації продовжує про себе нагадувати) (0%, 0 Votes)
  • Члени ВРП не орієнтуються в законодавстві про публічну інформацію (роки роботи в судах та юридичних фірмах не допомогають) (0%, 0 Votes)
  • Аргументація рекомендацій може підірвати авторитет і неупередженість правосуддя (0%, 0 Votes)
  • Зміст рекомендацій може завдати психологічну травму населенню (0%, 0 Votes)
  • Зміст рекомендацій підірве репутацію тих членів ВККС, які під нею підписалися (0%, 0 Votes)

Total Voters: 0

Loading ... Loading ...