<< Повернутися на сторінку новин

Третейські суди на шляху відновлення довіри і здобуття популярності

Україна десятиріччями вважається юрисдикцією, не дружньою до іноземних інвестицій. Зокрема, цей статус Україна отримала через незадоволеність інвесторів якістю роботи судової системи. Іншою причиною є обмеженість, нерозвиненість і непопулярність застосування альтернативних способів вирішення спорів, зокрема недержавних третейських судів, які потенційно здатні вирішувати значну частку господарських спорів.

Третейський розгляд, або арбітраж — звичайний спосіб вирішення комерційних суперечок в світі, який за природою не пов’язаний з діяльністю державних органів. Україна одна з небагатьох країн, де існує розділення на міжнародний арбітраж та внутрішній арбітраж. Основна відмінність у тому, що третейські суди не мають права вирішувати спори за участю нерезидентів, що є виключною прерогативою міжнародного арбітражу.

В Україні утворення третейських судів розпочалося з 2004 року, з прийняттям Закону України «Про третейські суди». На сьогодні зареєстровано більше 500 третейських судів. Незважаючи на їх кількість, третейські суди так і не стали популярним інструментом вирішення спорів в комерційній сфері. Право створення третейських судів було надано надто широкому колу суб’єктів. Власники бізнесу створювали власні третейські суди, послуги яких не знайшли попиту. Окремі третейські суди допускали зловживання компетенцією, особливо у спорах щодо нерухомого майна. Вналідок окремих резонансних зловживань, в 2009 та в 2011 роках третейські суди обмежували в компетенції, зокрема, відібрали право розглядати спори стосовно нерухомості та споживчі спори. Це все дискредитувало третейські суди та призвело до втрати ними популярності.

Сьогодні фактично працюють поодинокі третейські суди. Основною категорією справ, які вони вирішують, є справи про стягнення коштів за борговими зобов’язаннями, здебільшого перед банками.

Законодавство в частині регулювання третейського розгляду потребує значного вдосконалення, для побудови системи третейських судів, яка за ефективністю та структурою буде аналогічною існуючим у розвинених країнах Європи та світу.

Досягти цієї мети можливо, запозичивши іноземний досвід функціонування арбітражу. Так, традиційною формою інституційного арбітражу у світі є створення постійно діючих арбітражних інституцій при організаціях, здатних забезпечити незалежність та неупередженість арбітрів, та відсутність впливу з боку сторін спору.

Враховуючи наведений досвід, при реформуванні слід дотримуватися двох основних принципів:

  • на даному етапі неможливе об’єднання внутрішнього та міжнародного арбітражу. Отже, реформування внутрішнього арбітражу (третейських судів) має метою наближення його до стандартів та якості міжнародного, проте, не має зачіпати функціонування в цілому успішного міжнародного арбітражу;
  • третейські суди мають утворюватися при організаціях, які здатні забезпечити їх незалежність, та формування списків кваліфікованих третейських суддів з числа юристів відповідного фахового рівня та репутації.

Традиційно такими організаціями у світі виступають торгові палати. Система торгово-промислових палат в Україні потенційно здатна бути базовою інституцією для забезпечення адміністрування вирішення спорів через постійно діючі третейські інституції. Саме Торгово-промислова палата України забезпечує функціонування міжнародного арбітражу та має розвинену інфраструктуру, в тому числі у всіх регіонах.

Крім торгово-промислових палат, з метою забезпечення конкуренції, доцільно залишити право утворювати третейські суди й іншим організаціям, проте встановивши певні вимоги до них. Ці вимоги мають стосуватись строку існування, мінімальної кількості учасників (членів), ведення статутної діяльності, індикатором чого може бути обіг коштів на рахунках в певній сумі за певний проміжок часу. Підвищення рівня вимог до засовників мають виключити можливість утворення так званих «кишенькових» судів, тобто створених для винесення рішень в інтересах замовників.

Загалом, в світі арбітраж сам дбає про забезпечення якості, яка тримається в першу чергу на репутації. Тому є бажаним, щоб сама третейська спільнота визначала здатність організації забезпечувати функціонування постійно діючих третейських судів , без втручання держави. Негативним прикладом втручання держави в процес утворення третейських судів є російський досвід, де в 2015 році відбулася третейська реформа. Допуск до реєстрації третейських судів було покладено на спеціально утворений при уряді дорадчий орган – Раду по вдосконаленню третейського розгляду, який значною мірою складається з чиновників.

В Україні цю проблему можливо розв’язати через розвиток Третейської палати, передбачивши, що саме вона має встановлювати відповідність організації вимогам закону щодо заснування третейського суду, з наступною його реєстрацією уповноваженим органом держави. Для цього слід передбачити вимоги для членів, та обмежити кількісний склад палати, для представництва в ній третейських суддів, які мають високу репутацію та здатні нести соціальну відповідальність, а також зацікавлені в розвитку третейського способу вирішення спорів.

Підвищення вимог до засновників повинно відбуватись паралельно з поверненням традиційних обсягів компетенції: права розглядати спори стосовно нерухомості та інших категорій спорів.

Перший крок в напрямку підтримки та розвитку третейського розгляду вже зроблено – Верховною Радою прийнято нові редакції  цивільного та господарського процесуальних кодексів, де передбачено ряд новел, зокрема надання підтримки державними судами у забезпеченні позову до третейського суду, та забезпеченні доказів. Крім того, в кожному судовому провадженні по цивільній чи господарській справі суддя буде з’ясовувати, чи є між сторонами третейська угода про вирішення справи третейським судом, та роз’яснювати можливість укладення такої угоди. Розширення компетенції з одночасним підвищення вимог до засновників третейських судів пропонується в законопроекті про внесення змін до Закону України «Про третейські суди», що саме проходить громадське обговорення. 

Тим часом на розгляді Верховної Ради знаходиться законопроект №6540, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні», який 16 листопада має шанси бути проголосованим у першому читанні. Законопроект у п. 27 передбачає суттєве розширення компетенції третейських судів, зокрема в частині спорів стосовно нерухомості і землі, споживчих і корпоративних спорів, спорів за участю нерезидентів, не пропонуючи будь-яких дієвих запобіжників можливим зловживанням.

Тому законопроект неоднозначно оцінюється експертним середовищем і громадськістю. Зокрема, коаліція громадських організацій Реанімаційний Пакет Реформ в цілому підтримуючи законопроекту №6540, пропонує виключити з нього п. 27

Якщо Верховна Рада ухвалить законопроект №6540 зі змінами законодавства про третейські суди в першому читанні, законопроект потребуватиме суттєвого доопрацювання в цій частині до другого читання.

Так, слід буде узгодити його з законодавством про міжнародний арбітраж, усунувши дублювання і різне регулювання, та максимально забезпечити умови покращення якості третейських судів, що має збалансувати надання більших повноважень. В разі, якщо це неможливо буде зробити в межах доопрацювання п. 27 законопроекту №6540, потрібно буде й надалі пропонувати додаткові зміни до закону про третейські суди.

Наприклад, наведені нижче:

 

 

Автор — Тарас Шепель, голова Третейської палати України, експерт Фундації DEJURE