<< Повернутися на сторінку новин

Що таке правосуддя для неповнолітніх?

Що таке ювенальна юстиція та чим вона відрізняється від правосуддя для неповнолітніх? І як ці процеси реалізовуються в Україні?

У студії Громадського радіо Михайло Жернаков, Ірина Шиба, Борис Малишев – експерти громадської організації «Фундація DeJuRe».

Лариса Денисенко: Що таке ювенальна юстиція, і що стоїть за правосуддям для неповнолітніх?

Борис Малишев: Йдеться про те, щоб під час притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності неповнолітніх максимально дотримувались їхні права, і в тому числі дотримувались права потерпілих неповнолітніх, і свідків, які є неповнолітніми. Яким чином це потрібно робити – вказано у міжнародних стандартах, зокрема в Конвенції ООН про захист прав дитини, в модельному законі про ювенальну юстицію, який склали експерти ООН. Там виписані всі моменти, щоб максимально враховувати специфіку неповнолітніх, починаючи від їх затримання в якості особи, що вчинила правопорушення, далі на стадії досудового розслідування, далі на стадії судового процесу, далі відбуття покарання, щоб на всіх цих стадіях права неповнолітніх максимально були захищені, і вони мали можливість реінтегруватися в суспільство.

Лариса Денисенко: Як система функціонує сьогодні?

Ірина Шиба: На сьогодні термін «ювенальна юстиція» отримав неоднозначне трактування, часто його пов’язують лише з ув’язненням неповнолітніх. Те, чого ми хочемо досягнути в цьому проекті і в своїй діяльності – це правосуддя щодо неповнолітніх, яке буде полягти не лише у покаранні, а, скоріше, у їх перевихованні. Їхня ресоціалізація – це те, що можна зробити без законопроектів, це те, що потрібно робити постійно, точково і кожного дня. На сьогодні ми бачимо можливим досягнути на протязі року внесення змін до Кримінально процесуального кодексу, якими би уможливлювалася процедура примирення для неповнолітніх і відвернення їх від ув’язнення. Короткостроковим результатом, тим, що ми б могли робити зараз – це стимулювати органи, стимулювати прокуратуру, слідчих, суддів до того, щоб неповнолітніх максимально раніше відвертати від цієї системи, а не втягувати в неї.

Лариса Денисенко: Наскільки прокуратура готова до співпраці?

Ірина Шиба: В ході нашої роботи я бачила позитивні приклади і позитивний інтерес представників Генеральної прокуратури та прокуратури Миколаївської області, прокурорів Миколаївської області, які зацікавлені у використанні цих механізмів. Зараз ми запустили невеличкий пілотний проект по медіації саме на базі Миколаївської області, і по тих справах, які підлягають медіації і сторони погоджуються на це – ми відправляємо медіаторів, які би працювали з дітьми і намагалися досягти примирення між сторонами.

Лариса Денисенко: Медіація для неповнолітніх, що це за процес?

Ірина Шиба: В українському законодавстві медіація невизначена. Є інститут примирення: якщо сторони досягають примирення на будь-якій стадії процесу до винесення вироку, то справа може закритися, і до повнолітнього можуть не застосовуватися такі санкції як ув’язнення. Медіація, яку ми бачимо – вона може укладатися на будь-якій стадії процесу до винесення вироку, і її основна мета – це не лише примирення сторін, це також і ресоціалізація і перевиховання цього неповнолітнього, який є підозрюваним у злочині, та можливість застосування до нього виховних робіт, допомоги в тому, щоб розвиватися, залучення його до культурних заходів для того, щоб він максимально розвинувся і в процесі і після цієї медіації.

Лариса Денисенко: Які є критичні зони, що потребують найбільше змін? За що потрібно братися в першу чергу?

Борис Малишев: Це Кримінально-виконавчий кодекс, на разі чинний. Він передбачає декілька норм, які на практиці дуже формально виконуються, які пов’язані з тим, яким чином готується неповнолітній ув’язнений до звільнення з місць позбавлення волі. За всіма міжнародними стандартами і за правильною логікою, мінімум за пів року до звільнення неповнолітнього, адміністрація установи з органами пробації, з іншими органами виконавчої влади у справах дітей, мають виробляти індивідуальну програму інтеграції цього неповнолітнього після того, як він завершить відбуття покарання.

Лариса Денисенко: Які ще потрібно вносити зміни?

Михайло Жернаков: Я думаю, що завданням міжвідомчої і координаційної ради, перш за все, буде розробити план, відповідний пакет змін до законів та інших нормативних фактів для того, щоб ми мали спочатку законодавчу рамку цього, а потім уже дивитися що працює, а що ні. Сьогодні складно точно сказати з впевненістю що саме потрібно. Як і будь-яка розробка держаної політики – це досить тривалий процес.

Лариса Денисенко: Чи потрібен профільний закон? Який він має бути?

Ірина Шиба: На сьогодні в плані Міністерства юстиції уже закладений такий пункт як розробка і прийняття профільного закону по ювенальній юстиції. Чи потрібен він? – Це питання має вирішити комплексна ревізія усього законодавства, яке на сьогодні регулює ці питання. Насправді доволі багато питань уже є врегульованими в різних законодавчих актах, але наскільки вони актуальні для сьогоднішніх стандартів та потреб – це вже інше питання.

Борис Малишев: У нас є відносно новий закон про пробацію. Щодо пробації неповнолітніх там лише є одна стаття, яка носить дуже-дуже загальний характер. Там написано, що для вироблення програм пробації для неповнолітніх правопорушників враховуються їх вікові, фізичні, інтелектуальні особливості. Цього замало. Потрібно в законі встановлювати реальні положення, які потім на рівні підзаконних актів будуть їх розкривати і деталізувати. Так само це може стосуватися того, що у нас є підрозділ Національної поліції з питань неповнолітніх. Просто написано: є такі підрозділи. Ні вимог до таких поліцейських, ні додаткових бонусів для таких поліцейських у вигляді премій чи доплат немає. Хоча це специфічна робота, вона вимагає і від поліцейського, і слідчого, і працівника прокуратури, і судді, і працівника органів пробації, які працюють з неповнолітніми, двох додаткових моментів. Це додаткові психологічні і педагогічні знання. Ці вимоги мають бути встановлені на законодавчому рівні, і ці особи, які будуть працювати з неповнолітніми, будуть мати додатковий потенціал для того, щоб враховувати оці особливості. Це два маленькі приклади, коли, наче, є законодавство, але його недостатньо, і на практиці ми маємо те, що зараз дитяча злочинність одна із найбільших щодо рецидивів. Тобто особа вчиняє правопорушення, отримує за це покарання, потім знову втягується в злочинну діяльність, адже нею ніхто предметно не займався, ніхто не намагався повернути її в нормальне життя.

Лариса Денисенко: Фактично всі неповнолітні, котрі просто стикаються з судом або з поліцейськими, ідентифікують себе як злочинці, і на місцевому рівні: школа, батьки, місцева влада – їх так само асоціюють і притягують до злочинного світу. Як це може вирішуватися?

Борис Малишев: У цьому контексті і важливо, щоб всі фахівці правоохоронної системи: і слідчі, і поліцейські, і прокурори мали додаткові психологічні знання. У міжнародних стандартах неодноразово наголошено, і рекомендується прямо прописувати в законодавстві, що кожна дія, яка проводиться в рамках правоохоронної діяльності з неповнолітнім, має пояснюватись неповнолітньому зрозумілою йому мовою, щоб він розумів, що відбувається, а не просто розмовляти термінами кодексу або законів, які юристам не всім зрозумілі з першого разу, бо їм треба почитати. Все має пояснюватись неповнолітньому: що відбувається, яка мета цієї процедури, оце і є одна з процедур гарантій захисту прав неповнолітніх.

Ірина Шиба: Дуже часто акцент робиться на тому, що дитина є поганою. Натомість, варто робити акцент, що дія, яку зробила дитина є неправильною, і чому. Тому що корінь зла не в самій дитині, а в тому, що вона, мабуть, не до кінця розуміла як її дія завдає шкоду суспільству. Це теж зі способів рішення для тих органів, які взаємодіють з дітьми – вміти це правильно пояснити.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про суди, де обвинуваченими і підсудними є неповнолітні в Україні, що, на ваш погляд, тут доведеться змінювати?

Ірина Шиба: Переклад дитині того, що відбувається, є дуже важливим. Для цього варто і потрібно залучати психологів, які зможуть передати запитання, зокрема, які ставляться до дитини, доступною для неї мовою. Дуже часто представники судової влади і юристи загалом грішать тим, що все надто формалізують. Саме для цього часто і залучаються психологи, які допомагають дитині зрозуміти, що відбувається, ставлять їй питання таким чином, щоб додатково не травмувати, а розкрити дитину, дати їй можливість впевнено відповідати на запитання.

Лариса Денисенко: Чи йдеться тут про суди, які будуть спеціалізуватися на таких справах, чи просто варто думати про суддів, які б могли працювати з неповнолітніми?

Михайло Жернаков: Однозначно таке потрібно, і для цього потрібно виховувати певну кваліфікацію в суддів. Я погоджуюся з тим, що зараз, в сьогоднішніх умовах, потрібна спеціалізація судів. Разом з тим, ми не можемо для кожного складного життєвого випадку створити окрему спеціалізацію судів. Тут, можливо, мова йде про спеціалізацію суддів, про навчання окремих суддів певним навичкам ведення цього процесу. На сьогодні вже оголошений набір до судів першої інстанції. Там на обрання посади вперше передбачено досить тривале навчання для суддів. Важливо навчати суддів вести процес, задавати питання у такий спосіб, щоб, по-перше, максимально дістати достовірну інформацію, по-друге, не травмувати дитину.

Катерина Мацюпа для сайту Громадського радіо